Лептин
Навіщо цей тест?
Для диференціальної діагностики ожиріння (особливо для виключення його моногенних варіантів, наприклад мутацій в гені рецептора меланокортину Mc4r), а також для вирішення питання про необхідність призначення екзогенного лептину.
Для оцінки ризику розвитку цукрового діабету 2-го типу.
Для оцінки ризику розвитку ішемічної хвороби серця.
Для диференціальної діагностики вторинної аменореї (особливо для виключення гіпоталамічної аменореї на тлі інтенсивних фізичних навантажень, стресу, голодування, анорексії), а також для вирішення питання про необхідність призначення лептину.
У яких випадках призначають?
При індексі маси тіла більше 25 (надлишок маси тіла) або більше 30 (ожиріння).
При наявності факторів ризику ЦД 2-го типу: абдомінального ожиріння, спадкової схильності до ЦД 2-го типу, наявності в анамнезі гестаційного діабету, віком старше 45 років, малорухливому способі життя.
При факторах ризику ІХС: чоловіча стать, спадкова схильність до ІХС, куріння, високий рівень холестерину ЛПНЩ, гомоцистеїну і С-реактивного білка, а також артеріальна гіпертензія і цукровий діабет.
При припиненні і відсутності менструації у пацієнтки протягом 3 і більше місяців.
Інформація про тест
Лептин отримав назву від грецького слова leptos, що означає худий, тонкий. Цей гормон виробляється клітинами жирової тканини і регулює енергетичні, нейроендокринні і метаболічні процеси організму.
Функція лептину здійснюється через його взаємодію з рецепторами ObRs, що знаходяться в головному мозку, а також в деяких периферичних тканинах. Існує кілька ізоформ ObRs: ObRa і ObRc, необхідні для транспорту молекули лептину через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ), і ObRb, що забезпечує основні регуляторні ефекти в гіпоталамусі. В результаті взаємодії з ObRb лептин стимулює синтез анорексигенних (пригнічують апетит) медіаторів (зокрема, проопіомеланокортину) і гальмує синтез орексігенних (стимулюють апетит) медіаторів (зокрема, нейропептиди Y). Крім того, лептин впливає на мезолімбічну систему, яка формує мотивацію до прийняття їжі і почуття задоволення від їжі, і на нейрони центрів довгастого мозку, які також формують відчуття насичення. По суті, лептин є унікальним датчиком, координуючим багато нейроендокринних процесів людини відповідно до її енергетичних запасів. У нормі підвищення концентрації лептину відбувається після щільної їжі і супроводжується зниженням апетиту.
Спадковий дефіцит даного гормону виникає через деякі мутації в його гені, що призводять до укорочення молекули лептину та порушення її структури. При відсутності впливу лептину на апетит, люди відчувають постійне відчуття голоду і набирають вагу. Пацієнти з цим рідкісним вродженим дефектом характеризуються вираженим ожирінням, що розвиваються вже в дитячому віці, гіпотиреозом, гіпогонадизмом і затримкою статевого розвитку. Незважаючи на те що вроджений дефіцит лептину зустрічається рідко (у 5-6% людей, що страждають ожирінням), його слід враховувати при діагностиці ожиріння, так як застосування екзогенного лептину у таких пацієнтів значно знижує вагу і нормалізує рівень статевих гормонів.
Однак у переважної більшості пацієнтів з ожирінням є надлишок лептину на тлі несприйнятливості до його дії. При цьому відсутній контроль гіпоталамуса і інших структур головного мозку за частотою і кількістю вживання їжі. Пацієнт відчуває голод навіть при наявності адекватних його фізіологічним витратам запасів енергії. Вважається, що несприйнятливість до лептину розвивається в результаті структурних і функціональних дефектів на рівні рецептора ObRb, надлишкової продукції інгібіторів лептину, а також при порушенні транспорту молекули лептину через гематоенцефалічний бар'єр.
Близько 1 мільярда людей у всьому світі страждає ожирінням. З еволюційної точки зору здатність запасати енергію у вигляді жиру за умови надлишку їжі була необхідна для виживання людини як виду, тому природний відбір був спрямований на закріплення мутацій, що забезпечують накопичення жирової тканини. У сучасному суспільстві, що забезпечене продуктами харчування, ці адаптаційні механізми більш не є перевагою, проте як і раніше сильні. Моногенні варіанти (мутації одного гена) спостерігаються у малої частки пацієнтів з ожирінням, в переважній же більшості випадків ожиріння - полігенне (обумовлене відхиленнями в декількох генах) і поліфакторне(викликане поєднанням внутрішніх і зовнішніх чинників) захворювання. Велике значення в розвитку ожиріння мають малорухомий спосіб життя, куріння і особливості раціону.
Ожиріння - провідний чинник ризику розвитку цукрового діабету. Надлишок жирової тканини провокує посилену продукцію інсуліну і гіперінсулінемію, що, в свою чергу, призводить до зменшення кількості рецепторів інсуліну в периферичних тканинах і інсулінорезистентності. У нормі лептин незалежно від ефекту інсуліну підсилює утилізацію глюкози периферичними тканинами і окислення жирних кислот в печінці, збільшує чутливість периферичних тканин до інсуліну і знижує його секрецію бета-клітинами підшлункової залози. У зв'язку з цим, при наявності резистентності до лептину, часто розвивається і інсулінорезистентність, порушується утилізація глюкози і зростає ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу, тому вимірювання концентрації лептину може бути використано для оцінки ризику розвитку цього захворювання.
Ішемічна хвороба серця (ІХС) також пов'язана з ожирінням. Висока концентрація лептину стимулює оксидативний стрес (окисне пошкодження клітин) в ендотеліоцитах, розростання гладком'язових клітин і відкладення солей кальцію в судинній стінці. Ці зміни призводять до порушення реакції судини у відповідь на ділатаційні стимули (наприклад, вплив алкоголю, зниження артеріального тиску) і сприяють розвитку атеросклерозу. Надлишок лептину пов'язаний з підвищенням концентрації протромбогенних факторів, таких як фібриноген, фактор VII і фактор фон Віллебранда. Структурні особливості лептину дозволяють віднести його до сімейства прозапальних цитокінів - білків, що підтримують запалення. Наприклад, лептин бере участь в дозріванні Т-лімфоцитів в тимусі, підтримці пулу NK-клітин, хемотаксисі і активації нейтрофілів. На гуморальному рівні лептин стимулює продукцію фактору некрозу пухлин α (TNF-α) та ІЛ-6. Ці імунологічні порушення, обумовлені підвищеним рівнем лептину та деяких інших цитокінів, дозволяють розглядати ожиріння як хронічне запальне захворювання. Підвищений рівень лептину є предиктором розвитку інфаркту міокарда, нестабільної стенокардії або раптової серцевої смерті. Таким чином, підвищення концентрації лептину може розглядатися як клініко-лабораторний маркер ризику ІХС.
Концентрація лептину прямо пропорційна масі жирової тканини і відображає енергетичні запаси організму. Виснаження енергетичних запасів (в результаті голодування, інтенсивних фізичних навантажень) супроводжується зниженням концентрації лептину, що провокує характерні нейроендокринні зміни: зниження рівня тироксину (зниження температури тіла і метаболізму, відчуття холоду, уповільнення реакцій), підвищення рівня гормонів стресу соматотропіну, адреналіну і кортизолу (посилення ліполізу і глюконеогенезу в печінці, гіпертригліцеридемію і гіперглікемію) і зниження рівня статевих гормонів (характерна ознака виснаження - вторинна аменорея і ановуляція, а також остеопороз).
Гіпоталамічна аменорея зустрічається у 3-8,5% пацієнток у віці 13-44 років. Вона супроводжується пригніченою ритмічної продукцією гонадотропін-рилізинг-гормону (Гн-РГ) гіпоталамуса, що призводить до дефіциту фолікулостимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ) гормонів гіпофізу, зниження рівня статевих гормонів і ановуляції. Однією з причин гіпоталамічної аменореї є дефіцит лептину. Застосування екзогенного лептину у таких пацієнток нормалізує синтез ГнРГ, ФСГ, ЛГ і статевих гормонів. Тому вимір рівня лептину може бути використано для виявлення причини вторинної аменореї, а також для визначення тактики лікування жіночого безпліддя.
