С-пептид

Навіщо цей тест?

Для оцінки рівня секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози при підозрі на цукровий діабет;

для оцінки впливу лікування щодо збереження залишкової функції β-клітин підшлункової залози і оцінки прогнозу ЦД 1-го типу;

для виявлення значного зниження функції β-клітин підшлункової залози і своєчасного початку терапії препаратами інсуліну у пацієнтів з ЦД 2-го типу;

для діагностики інсуліноми, а також поєднаних пухлин підшлункової залози.

У яких випадках призначають?

При наявності симптомів вираженої гіперглікемії при ЦД 1-го типу: спрага, збільшення об'єму добової сечі, збільшення ваги, посилення апетиту;

при наявності симптомів помірної гіперглікемії при ЦД 2-го типу: порушення зору, запаморочення, слабкість, особливо у осіб з надлишком маси тіла або ожирінням;

при наявності симптомів хронічної гіперглікемії: прогресуюче зниження зору, зниження чутливості кінцівок, утворення виразок на нижніх кінцівках, що довго не загоюються, розвиток хронічної ниркової недостатності, ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії, особливо у осіб з надлишком маси тіла або з ожирінням;

при проведенні диференціальної діагностики ЦД 1-го і 2-го типів, особливо в разі діагностики ЦД у дітей та молодих людей;
на етапі контролю лікування ЦД 1-го типу;

при вирішенні питання про необхідність початку терапії інсуліном у пацієнтів з ЦД 2-го типу, яким не вдається досягти оптимального рівня глюкози за допомогою комбінації гіпоглікемічних препаратів в максимально можливих терапевтичних дозах;
при наявності симптомів гіпоглікемії при інсуліномі: занепокоєння, серцебиття, підвищена пітливість, запаморочення, відчуття голоду, порушення свідомості, пам'яті, сну і психіки.

Інформація про тест

С-пептид (від англ. Сonnecting peptide - "сполучний", "з'єднувальний пептид") названий так тому, що з'єднує альфа- і бета-пептидні ланцюги в молекулі проінсуліну. Цей білок необхідний для здійснення в клітинах підшлункової залози синтезу інсуліну - багатоступінчастого процесу, на заключному етапі якого неактивний проінсулін розщеплюється з вивільненням активного інсуліну. В результаті цієї реакції також утворюється рівна інсуліну кількість С-пептиду, в зв'язку з чим цей лабораторний показник використовується для оцінки рівня ендогенного інсуліну (концентрацію самого інсуліну з цією метою вимірюють досить рідко). Це пов'язано з особливостями метаболізму інсуліну в нормі і при патології підшлункової залози. Після секреції інсулін з потоком портальної крові направляється в печінку, яка акумулює значну його частину ("ефект першого проходження"), і лише потім потрапляє в кровообіг. В результаті цього концентрація інсуліну в венозній крові не відображає рівень його секреції підшлунковою залозою. Крім того, рівень інсуліну значно варіюється при багатьох фізіологічних станах (наприклад, прийом їжі стимулює його вироблення, а при голодуванні він знижений). Його концентрація змінюється і при захворюваннях, що супроводжуються значним зниженням рівня інсуліну (цукровому діабеті). При появі аутоантитіл до інсуліну проведення хімічних реакцій для його визначення досить важке. 
Нарешті, якщо в якості замісної терапії застосовується рекомбінантний інсулін, відрізнити екзогенний і ендогенний інсулін не є можливим. На відміну від інсуліну, на С-пептид не розповсюджується "ефект першого проходження" в печінці, тому концентрація С-пептиду в крові відповідає його продукції в підшлунковій залозі. Так як С-пептид виробляється в рівному співвідношенні з інсуліном, то концентрація С-пептиду в периферичної крові відповідає безпосередній продукції інсуліну в підшлунковій залозі. Крім того, концентрація С-пептиду не залежить від зміни рівня глюкози в крові і відносно постійна. Ці особливості дозволяють вважати аналіз на С-пептид найкращим методом оцінити вироблення інсуліну в підшлунковій залозі.

У нормі інсулін виробляється в бета-клітинах підшлункової залози у відповідь на підвищення концентрації глюкози крові. Цей гормон виконує багато функцій, головна з яких, однак, це забезпечення надходження глюкози в інсулін-залежні тканини (в печінку, жирову і м'язову тканину). Захворювання, при яких відбувається абсолютне або відносне зниження рівня інсуліну, порушують утилізацію глюкози і супроводжуються гіперглікемією. Незважаючи на те, що причини і механізми розвитку цих захворювань різні, гіперглікемія є загальним метаболічним порушенням, яке обумовлює їх клінічну картину; це діагностичний критерій цукрового діабету. Розрізняють цукровий діабет 1-го і 2-го типу, а також деякі інші синдроми, що характеризуються гіперглікемією (LADA, MODY-діабет, діабет вагітних та ін.).
Виявлення підвищеного С-пептиду допомагає в діагностиці інсуліноми і може бути використано в поєднанні з іншими лабораторними та інструментальними методами. Необхідно відзначити, що інсулінома є складовою синдрому множинної ендокринної неоплазії, а також може поєднуватися з іншого пухлиною підшлункової залози - гастриномою.